Коли ми їхали через Іллінойс, а згодом Айову, я почав помічати на полях обабіч дороги зелені смуги. Вони звивалися між посівами, проходили природними пониженнями й подекуди перетинали майже все поле.
Це не були межі між ділянками. Було видно, що фермери навмисно засіяли ці місця багаторічними травами й не сіють там кукурудзу чи сою.
Саме тут під час сильних дощів збирається вода. Якщо залишити ґрунт незахищеним, потік поступово розмиватиме його, а на полі можуть утворюватися промоїни й яри.
Трав’яний водотік замість яру
Такі смуги називають grass waterways – трав’яними водотоками.
Вода все одно рухається природним пониженням. Але тепер вона проходить не по відкритому ґрунту, а по смузі, захищеній травою і щільною дерниною. Трава сповільнює потік, утримує ґрунт і не дає воді поглиблювати й розширювати яри.
На одній із таких ділянок трава була скошена. Тобто цю площу не обов’язково повністю втрачати для господарства: траву можна використовувати на корм. Але основна культура там уже не вирощується.
Фермер свідомо виводить частину поля з обробітку, щоб не втратити значно більше.
Що пояснив фермер з Айови
Пізніше під час розмови з фермером в Айові ми запитали його про ці трав’яні смуги.
Він підтвердив, що їх залишають для безпечного відведення води з поля та захисту ґрунту від ерозії. За виведення таких ділянок з обробітку фермери можуть отримувати державну компенсацію.
За його оцінкою, у їхній місцевості такі смуги займають не більше одного відсотка площі господарств. Виплати становлять від 200 до 300 доларів за акр залежно від землі.
При цьому, як він пояснив, компенсація стосується не самого русла природного водостоку, а смуги вздовж нього.
Мені було цікаво інше. Я запитав, чи залишали б вони ці смуги, якби держава перестала платити.
Фермер відповів, що так. Вони вже побачили користь трав’яних водотоків і не стали б знову обробляти ці місця навіть без компенсації.
Не кожен метр має бути засіяний
Мабуть, саме ця відповідь найкраще пояснює ставлення до таких ділянок.
Державна програма допомагає компенсувати площу, яку фермер не використовує під основну культуру. Але з часом він бачить і власну користь: вода не розмиває поле, не поглиблює яри, а родючий шар ґрунту залишається на місці.
Зазвичай фермер намагається використати кожен доступний гектар. Це зрозуміло. Земля має працювати й приносити дохід. Але іноді спроба засіяти кожен квадратний метр обертається більшими втратами.
Трав’яні водотоки показують інший підхід. Невелику частину площі залишають під багаторічною травою, щоб зберегти решту поля.
Вважаю, що цей досвід варто переймати і нашим фермерам. Особливо там, де вода після сильних злив щоразу проходить одним шляхом, поступово поглиблюючи й розширюючи яри.
Іноді найкращий спосіб заробляти на землі – не намагатися засіяти кожен її метр. Невелика смуга трави може зберегти значно більше ґрунту навколо.