Після Небраски наш маршрут продовжився у Канзасі. Однією з наступних зупинок стала ферма Майкла Томпсона.
З Майклом Томпсоном на його фермі в Канзасі.
З Майклом ми були знайомі вже давно, хоча до цього зустрічалися лише на конференціях. Тому цього разу було особливо цікаво побачити його господарство і те, як усе, про що він розповідав зі сцени, працює в реальних умовах.
Від конференції до ферми
Уперше я познайомився з Майклом близько десяти років тому на конференції No-till on the Plains у США.
Пам’ятаю, що під час однієї з перерв записав із ним невелике відео у форматі «питання-відповіді». Навряд чи тоді міг уявити, що через багато років опинюся на його фермі в Канзасі.
Пізніше Майкл став одним зі спікерів нашої конференції NTLAB. Через війну захід, запланований на лютий 2022 року, вдалося провести лише у 2023-му. Тоді Майкл ділився досвідом використання покривних культур, інтеграції тварин у землеробство та відновлення здоров’я ґрунту.
Тепер з’явилася можливість побачити все це не на слайдах, а безпосередньо в господарстві.
Інші умови
У цій частині Канзасу одразу відчувається інший клімат. Він сухіший, ніж у місцях, якими ми проїжджали раніше. Поля мають складний горбистий рельєф, тому ризик водної та вітрової ерозії тут виглядає цілком реальним.
У таких умовах збереження вологи й захист ґрунту вже не сприймаються як додаткові переваги технології. Від них значною мірою залежить стабільність господарства.
У фермі разом із Майклом працюють його брат і батько. Поруч із дорослими постійно були діти. Старший син Майкла вже вчиться працювати на техніці, хоча йому лише дванадцять років. Молодші також ростуть поруч із землею, худобою і щоденною роботою господарства.
Під час розмови про техніку. Діти на фермі Майкла постійно перебувають поруч із дорослими.
Це ніби окрема деталь, але вона багато говорить про ферму. Тут думають не лише про нинішній сезон, а й про те, хто працюватиме на цій землі далі.
No-till як частина ширшого підходу
Майкл уже давно вийшов за межі простої відмови від обробітку ґрунту.
No-till залишається основою, але до нього додалися покривні культури, випасання тварин і різноманітніша сівозміна. Кожен із цих елементів виконує свою роботу, а разом вони допомагають зберігати вологу, захищати поверхню поля й поступово відновлювати ґрунт.
Кукурудза на полі Майкла Томпсона: поверхня ґрунту залишається вкрита рослинними рештками.
Особливо показовим був один невеликий епізод.
На одному з полів Майкл приніс на лопаті ґрунт із сусіднього господарства, де також працюють за No-till. Ми могли порівняти його з ґрунтом на полі Майкла.
Зразки ґрунту з двох сусідніх господарств, які працюють за No-till.
Різниця була помітна навіть без лабораторних аналізів. Ґрунт у Майкла був темнішим і мав зовсім інший запах.
Здавалося б, обидва господарства не обробляють ґрунт. Але сам факт використання No-till ще не означає, що результат скрізь буде однаковим.
Побачити на власні очі
Це порівняння добре показало різницю між відмовою від обробітку та цілеспрямованою роботою над здоров’ям ґрунту.
No-till може зупинити частину руйнівних процесів. Але для подальших змін потрібні живі корені, різноманітність рослин, органічні рештки й тварини. Потрібен час. І, мабуть, послідовність, якої часто бракує, коли очікуєш швидкого результату.
Коли бачиш усе це на власні очі, багато з того, про що Майкл розповідає на конференціях, сприймається зовсім інакше.
І, мабуть, саме це найбільше запам’яталося після нашої зустрічі:
No-till може стати першим важливим кроком, але здоровий ґрунт не створюється лише відмовою від обробітку.